Як навчати дітей під час війни: досвід вчителів Черкащини та їх незламний дух

“Хочеш у школу, а її немає”: що “тримає на плаву” освіту Черкащини у часи війни

Життя вчителів Золотоніської гімназії імені Склеренка, як і життя мільйонів українців, три роки тому змінилося до невпізнаваності. Нині їхня робота безпосередньо залежить від повітряних тривог. Як проводять заняття з дітьми в укритті, звідки черпають мотивацію та що підтримує українську освіту під час повномасштабної війни — про це розповіли журналістам.

Руханка під час уроку і маленька розсада на підвіконні — ось ті малі радості, що дають сили як вчителям, так і учням “триматися на плаву”, зазначила вчителька початкових класів Оксана Стець. Адже стрес, пережитий у перші дні повномасштабної агресії, все ще дає про себе знати.

За словами Оксани, якби не учні, вона, можливо, залишалася б у такому ж емоційному стані. Але “розкисати” вчителька не має права, адже її внутрішній спокій — це спокій об’єднаного класу.

Це усвідомлення, поділилася вона, прийшло з часом і дуже допомагає в моменти, коли лунає сирена.

Зошити, які дітлахи беруть із собою до укриття, стають справжніми друзями під час тривог. Коли звучить сигнал, вся школа спускається в укриття, перетворюючи парту на своєрідний клас у сховищі, навіть коли натовп думок навколо — про ракети, що пронзають небо. Попри все це, Оксана намагається продовжувати уроки.

Після відбою тривоги, діти повертаються до класу, а вчителька знову входить у свою звичну роль. Навіть якщо укриття зручне, для пані Оксани краще туди не потрапляти без потреби.

Незважаючи на виклики, що постали перед освітою, Оксана не лише відновлює навчання, а й стає письменницею — за період повномасштабної війни вона написала дві збірки прози та поезії